Карпати

Експозиція «Карпати» розташована в музеї на трьох пагорбах, порослих смереками і буками, займає площу 35га, яка за характером ландшафту нагадує природні умови місцевостей, в яких були зведені житлові, господарські, виробничі і культові споруди з Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської та Чернівецької областей.

В експозиції встановлено кращі зразки житлових, господарських, виробничих і культових будівель, показано особливості планування поселень, типи садиб, малі архітектурні форми.

Оригінальні пам’ятки народної архітектури утворюють 18 садибних комплексів, в яких демонструються чисельні предмети хатнього вжитку, знаряддя праці, вироби народних майстрів. Кожен експонат засвідчує мистецьку культуру гуцулів, бойків, лемків, долинян та інших етнографічних груп регіону.

Буковина і Покуття. До складу регіону входять підгірські та низовинні райони Івано-Франківської і Чернівецької областей. Села тут мають безсистемно-вуличне планування. Народне будівництво відзначається різноманітністю технічних прийомів і архітектурних форм.

Буковина представлена хатою та коморою із села Великий Кучурів Сторожинецького району і хатою з коморою із села Коритне Вижницького району Чернівецької області.

Покуття. Межі Покуття окреслюються Тлумацьким, Городенківським, Снятинським, Коломийським і північно-східними частинами Надвірнянського й Косівського районів Івано-Франківської області. Із запланованих двох садиб, на даний час в музеї, встановлена лише типова господарська будівля – комора.

Закарпаття. В експозиції «Закарпаття» об’єднані в архітектурний природний ансамбль садиби відтворюють своєрідність забудови поселень різних етнографічних груп населення Закарпатської області: долинян, лемків, бойків, гуцулів.

Інтер’єри будівель дають уявлення про основні заняття, промисли і ремесла краю: землеробство, тваринництво, лісорозробки, садівництво, виноробство, лозоплетіння, ткацтво, гончарство.

Житло долинян (населення рівнинних і передгірських районів) представлено в експозиції садибами із сіл Стеблівка Хустського, Теребля Тячівського та Медведівці Мукачівського районів. На захід від річки Уж, в межах Перечинського і частково Великоберезнянського районів, проживають лемки.

Лемківське народне житло Закарпаття представлене дводільною хатою кінця 19ст. (хата-сіни) із села Сімерки Перечинського району та «довгою» хатою із села Стричава Великоберезнянського району 19ст. ( хата-сіни - комора - пиливня (тік) - стайня, у якій житло і господарські будівлі знаходяться під одним дахом.

Забудова лемківських сіл, їх планування диктувалися особливостями рельєфу, наявністю ріки, потоків, висотою гір, залежали від характеру селянського господарства, форм землекористування, традицій, густоти населення. До цього часу кожне село зберігає поділ на частини, які зафіксували свої давні назви і збереглися в назвах окремих «гуштаків» (кутків). Шляхом об'єднання окремих кутків утворювалося багатодвірне село – з церквою на підвищенні та адміністративною управою. Інколи двори в селах розміщені уздовж по течії річок, потоків, паралельно їм тягнуться дороги, а невеличкі бічні вулички з’єднуються вузенькими стежками («пішачок», «пішник»), дерев'яними містками.

Бойки – етнографічна група українців, яка мешкає у центральній і частково в західній частині Українських Карпат. Це сучасні Долинський, частково Рожнятівський райони Івано-Франківської області, а також Міжгірський, Воловецький, частково Великоберезнянський райони Закарпатської області, Сколівський, Турківський, частково Дрогобицький, Стрийський, Самбірський та Старосамбірський райони Львівської областей.

Етнічну своєрідність бойків визначили особливості їхньої матеріальної і духовної культури.

Це один із регіонів, де тривалий час зберігалися патріархальні засади в родині та архаїчні форми великої сім'ї. Звичаєве право на цих землях містило ряд давніх елементів. Архаїчними особливостями визначалася і матеріальна культура, зокрема житло і господарські будівлі, які зводили із масивних колод, брусів, пластин, не білили, покривали чотирисхилим дахом, опалювали глинобитними курними «по-чорному» або напівкурними печами.

Східна, Західна , Центральна частини Бойківщини, як і Прикарпатська та Закарпатська, мають деякі відмінності у народному будівництві та побуті.

В експозиції «Закарпаття» представлено три варіанти народного житла закарпатських бойків – хати із сіл Рекіти, Розтоки, Синевірська Поляна Міжгірського району, а також виробнича і господарські споруди – млин, стайня і пчолинок із села Пилипець цього ж району.

На сході області, в Рахівському районі проживають гуцули. Основна територія їх розселення знаходиться в Івано-Франківській і Чернівецькій областях, тому ця підзона розташована в експозиції «Гуцульщина».

Гуцульщина охоплює Верховинський, південну частину Косівського і Надвірнянського районів Івано-Франківської, Путильський і південну частину Вижницького районів Чернівецької та Рахівський район Закарпатської областей.

Це особливий реґіон України, тут в силу різних обставин, сформувався специфічний побут та спосіб господарювання, збереглись унікальні зразки матеріальної і духовної культури та мистецькі традиції.

Села розташовуються в долинах річок, мають численні присілки, збудовані по навколишніх горах, часто на великій відстані одне від одного. В краї розвинене тваринництво, різноманітні промисли і ремесла, лише частково хліборобство, бо орних земель тільки 3,5%. Для гуцулів скотарство ( а особливо вівчарство) в усі часи було провідною галуззю господарства. Воно і зумовило своєрідність усього укладу життя горян та їхньої культури.

Не тiльки на Прикарпатськiй, але й на Буковинськiй i Закарпатськiй частинах Гуцульщини малоземелля i безземелля змушувало мiсцевих гуцулiв займатись домашнiми промислами, адже мали вдосталь відповідного матеріалу - дерева, вовни, полотна: ткацтвом, перебірним ткацтвом (килими, лiжники, пояси, дзюбенки), гончарством, бондарством, мосяжництвом (топірці, палиці, келихи), кушнiрством, виготовленням рушниць (заготовок до рушницi i замкiв до неї було досить високої якостi). Таким чином, домашнi промисли, з одного боку, забезпечували все необхiдне для домашнього господарства гуцулiв, а з другого - майстерно виготовленi ними вироби iшли на ринок з метою заробiтку.

У гуцулів відповідно до роду їхніх занять, природних умов та етнокультурних традицій сформувався відкритий двір із непов’язаними будівлями та замкнутий двір – гражда.

В музеї представлени всі типи гуцульських будинків, серед яких особливо виділяються:

Гражда – будинок у вигляді замкнутого двору, складається з хати на дві половини з коморами, оточеними низькими прибудовами – притулами, і двох дворів: «чистого» та господарського. Всі будівлі з’єднані стінами з дахами - навісами. Двір викладено великими кам’яними плитами.

Колиба - восьмигранна будівля – один із архаїчних типів житла. Стіни рублені зі смерекових колод, сім граней утворюють стіни, а восьма – двері, щілини між вінцями утеплено мохом.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1792р.), с. Канора Воловецького району. Це двозрубна, тридільна, триверха споруда - одна із кращих пам’яток лемківської школи народної монументальної архітектури 18 століття.